Категорія: Правда Ірпеня

Учора, у святковий день народження незалежної України, можна було побачити перші молоді дерева, висаджені навпроти Ірпінської мерії.

Можливо, ці молоді насадження є прообразом нової сторінки для Ірпеня. Приємно спостерігати, як швидко і якісно розвивається центр міста, який дуже скоро виглядатиме справді по-європейськи.

Нагадаємо, що на центральній вулиці міста активно проводяться будівельні роботи: вздовж вулиці роблять пішохідні алеї, пам’ятник Кобзареві та музичні фонтани з освітленням, встановлюють конструкції, що невдовзі будуть виконувати функції ліхтарів. Закінчити оновлення центральної частини Ірпеня обіцяють до святкування дня міста у вересні.

Джерело – Правда Ірпеня

Нещодавно на Майдані незалежності відбувся флешмоб, присвячений 25-річчю незалежності України. Проведення акції ініціював голова Державної фіскальної служби України Роман Насіров. Активну участь у флешмобі приймав і Університет державної фіскальної служби України, що знаходиться в Ірпені.

“В характері податківця та митника мають бути присутні такі нотки патріотизму, бо Державна фіскальна служба – це той орган в державі, який у всіх своїх діях керуватися патріотизмом”, – зазначив очільник факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Василь Чмелюк.

Патріотів у цей день зібралося більше тисячі. Створивши імпровізований хор фіскальники на чолі із співаком Олександром Пономарьовим виконали Державний Гімн України.

Детальніше – в сюжеті Ірпінь-ТБ. 

Джерело – Правда Ірпеня

Нещодавно на Майдані незалежності відбувся флешмоб, присвячений 25-річчю незалежності України. Проведення акції ініціював голова Державної фіскальної служби України Роман Насіров. Активну участь у флешмобі приймав і Університет державної фіскальної служби України, що знаходиться в Ірпені.

“В характері податківця та митника мають бути присутні такі нотки патріотизму, бо Державна фіскальна служба – це той орган в державі, який у всіх своїх діях керуватися патріотизмом”, – зазначив очільник факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Василь Чмелюк.

Патріотів у цей день зібралося більше тисячі. Створивши імпровізований хор фіскальники на чолі із співаком Олександром Пономарьовим виконали Державний Гімн України.

Детальніше – в сюжеті Ірпінь-ТБ. 

Джерело – Правда Ірпеня

Сьогодні з нагоди 25 річниці з Дня Незалежності України відбувся патріотичний велопробіг вулицями Ірпеня. Така ініціатива виявилась дуже масовою, тому на свято із “двоколісним другом” прийшло чимало людей.

Урочисте святкування Дня незалежності України розпочалося з вітального слова представників Української православної церкви, серед яких був і отець Андрій – очільник Ірпінського храму святого Миколая Чудотворця. Одразу за ними виступив і мер міста Володимир Андрійович Карплюк.

“25 років – це свідоме покоління, де кожен може запитати себе, не скидаючи вини на інших, що він зробив, аби жити у місті стало краще; з цього має починатися день. Я хочу, щоб через 5-10 років про Ірпінь казали “Місто здоров’я”, щоб сюди їхали реабілітуватись, оздоровлюватись, а в найближчому майбутньому – і на лікування важких хвороб” – побажав міський голова.

Після вручення урочистих подяк працівникам міста на чолі із мером та його першим заступником Дмитром Христюком колона велосипедистів рушила за маршрутом. На сторожі безпеки учасників велопробігу стояли Муніципальна варта та Ірпінська поліція, що йшла попереду, а місцеві байкери збоку  додавали драйву. Уся “велосипедна громада” подолала дистанцію успішно та пошкоджень в дорозі не зазнала.

Після вдалого фінішу кожен учасник велоподорожі зміг отримати безкоштовний квиток у кіно чи разове безкоштовне тренування у фітнес-клубі “Stimul”.

Джерело – Правда Ірпеня

Урочистості з нагоди 25-ї річниці проголошення незалежності України в Ірпені розпочалися з мітингу на алеї Героїв АТО. Ірпінці вшанували пам’ять тих, хто віддав своє життя за благополуччя і волю своєї держави. Були присутні міське керівництво, учасники АТО, родини полеглих бійців, члени громадських організацій, місцеві мешканці.

«Хлопці, які дивляться на нас з цих фотографій – це хлопці, які проявили найбільшу любов до України не пустими словами, а ціною власного життя. Ми всі повинні щодня про це пам’ятати. І прокидаючись, ідучи на роботу, маємо розуміти, що наша любов до України повинна проявлятися теж у реальних вчинках. Не у пустослів’ях, не у лозунгах, не в маханнях прапорами, а у щоденних клопітких справах, які будуть вести цю країну до розвитку», – звернувся до присутніх міський голова Ірпеня Володимир Карплюк.

За полеглими бійцями відправили панахиду. А до меморіалу поклали квіти і запалили свічки.

На мітингу 12 родинам загиблих воїнів та 25 учасникам АТО, які отримали інвалідність у зоні бойових мер вручив грошові премії від Ірпінської міської ради.

«Якщо 10 років тому можна було говорити, що в Україні ще не визріло покоління, яке має щось змінювати в цій державі, яке має мислити по-іншому, то сьогодні ми такого говорити вже не можемо. Сьогодні відповідальність за розвиток держави лежить на тому покоління, якому 25-35 років, на тих, хто народилися в незалежній Україні і виховувалися в незалежній Україні», – сказав Володимир Карплюк.

Джерело – Правда Ірпеня

Урочистості з нагоди 25-ї річниці проголошення незалежності України в Ірпені розпочалися з мітингу на алеї Героїв АТО. Ірпінці вшанували пам’ять тих, хто віддав своє життя за благополуччя і волю своєї держави. Були присутні міське керівництво, учасники АТО, родини полеглих бійців, члени громадських організацій, місцеві мешканці.

«Хлопці, які дивляться на нас з цих фотографій – це хлопці, які проявили найбільшу любов до України не пустими словами, а ціною власного життя. Ми всі повинні щодня про це пам’ятати. І прокидаючись, ідучи на роботу, маємо розуміти, що наша любов до України повинна проявлятися теж у реальних вчинках. Не у пустослів’ях, не у лозунгах, не в маханнях прапорами, а у щоденних клопітких справах, які будуть вести цю країну до розвитку», – звернувся до присутніх міський голова Ірпеня Володимир Карплюк.

За полеглими бійцями відправили панахиду. А до меморіалу поклали квіти і запалили свічки.

На мітингу 12 родинам загиблих воїнів та 25 учасникам АТО, які отримали інвалідність у зоні бойових мер вручив грошові премії від Ірпінської міської ради.

«Якщо 10 років тому можна було говорити, що в Україні ще не визріло покоління, яке має щось змінювати в цій державі, яке має мислити по-іншому, то сьогодні ми такого говорити вже не можемо. Сьогодні відповідальність за розвиток держави лежить на тому покоління, якому 25-35 років, на тих, хто народилися в незалежній Україні і виховувалися в незалежній Україні», – сказав Володимир Карплюк.

Джерело – Правда Ірпеня

Цьогоріч Україна святкує 25 років своєї незалежності. Тоді, у серпні 1991 року, українці не лише стали живими свідками народження нової суверенної держави, а й були безпосередніми учасниками цієї важливої події. Мешканці Приірпіння – не виняток. До вашої уваги 10 цікавих фактів, які пов’язують Ірпінь та регіон з проголошенням незалежності України, зібраних на основі публікацій регіонального видання “Прапор Перемоги” (сьогодні – “Ірпінський Вісник”).

1. Відлуння серпневого путчу в Ірпені

19 серпня 1991 р. теле- та радіоканали передали повідомлення з Москви про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) і звернення ДКНС до радянського народу. Путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов’язки глави держави. В Україні було створено тимчасову  комісію для запобігання надзвичайних ситуацій. “Відповідальним” за Київщину був міністр юстиції Віталій Бойко. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Не було жодним словом сказано про неконституційність ГКЧП, навпаки — йшлося про наведення дисципліни, посилену охорону режимних об’єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки. Масові видання “Радянська Україна”, “Робітнича газета”, “Сільські вісті”, “Правда Украины” три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі. Очевидно, регіональне видання Приірпіння “Прапор Перемоги” теж було у цьому списку, оскільки на той час його головним редактором був М.В. Коваль (що 31.07.1991 р. був обраний першим секретарем міськкому КПУ). Проте, випуски газети за липень-серпень 1991 р. дивним чином зникли з підшивок у Ірпінській міській бібліотеці, тож дослідити їх сьогодні немає можливості. 21 серпня на 100-тисячному мітингу у Москві створення ГКЧП оголосили держпереворотом.

23 серпня відбулися збори депутатів Приірпіння. Комісії з питань законності та охорони правопорядку, очолювану В.Д. Шиловим було доручено дати принципову оцінку діям відповідальних осіб, керівників і, зокрема, секретарів міськкому Компартії України у дні путчу.

“Ми тоді звернулися до присутніх на зборах з пропозицією подавати (якщо вони, звісно, вважають за потрібне) на розгляд комісії відповідні факти. Та ніяких офіційних звернень з тим, щоб кваліфікувати поведінку тієї чи іншої посадової особи, у комісію не надійшло. А тому на засіданні, яке відбулося 28 серпня, ми розглядали тільки позицію керівників міськкому партії” (В.Д.Шилов, 10.09.91 р., засідання восьмої сесії Ірпінської міської ради).

2. Після проголошення Незалежності

24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР…”. Після цієї події депутати Ірпінської міської ради зібралися на перше засідання 8 сесії міської ради 10 вересня. Тоді ж було прийнято рішення “Про департизацію міської Ради”. Передбачалося “недопустимим” функціонування в будинку міськради організаційних структур громадсько-політичних організацій, партій та рухів; відмінити з будинку міської Ради, структурах її виконавчого комітету ідеологічну символіку.

Крім того, депутати одноголосно підтримали рішення про встановлення на будинку Ірпінської міськради поряд з державним прапором Української РСР національного синьо-жовтого стягу.

Підняття прапору над Коцюбинською селищною радою висвітлив “Прапор Перемоги”. “Лише сотня з десяти тисяч”, –  констатували кореспонденти низьку активність мешканців.

“Коли говорять, що радянська влада не виховала нової людини, це неправда. Вирощено певний тип людей, про яких і мріяв Ленін: гвинтики тоталітарної системи, які неспроможні самостійно приймати рішення, небажаючи ані працювати, ані мислити, ані кохати, ані вірити. Байдужість стала основною рисою характеру радянських людей. Про таких говорять: їм байдуже, з яким президентом і під чиїм прапором жити, аби ковбаса була” (“Прапор Перемоги”, 18 вересня 1991 р.).

3. Лук’яненко приїздить в Ірпінь

На початку вересня 1991-го до Ірпеня завітав дисидент, тогочасний народний депутат України, кандидат у перші президенти, також людина, яка написала проект “Акту проголошення незалежності України” Левко Лук’яненко.

“До самостійності йти важко. Скільки непердбачуваних ускладнень виникає на шляху. І ніколи дорога до свободи гладенькою не буває. На щастя, вона у нас мирна, без стрільби та крові” (Левко Лук’яненко, “Прапор Перемоги”, 18 вересня 1991 р.)

4. Приірпіння знайомлять з гривнею

У випуску “Прапора Перемоги” за 18 вересня 1991 року мешканці Приірпіння вперше побачили фото нових українських грошей – гривень. З інтерв’ю з головою Комісії з питань економічної реформи й управління народним господарством Володимиром Пилипчуком приірпінці дізнаються про причини та доцільність введення власної валюти. Ескізи розробляли художники Максимов і Лопата.

“Українські гроші будуть твердими і  прикладом цього є те, що коли ми впроваджували купони (вони не є грошима, а лише дозвіл на користування карбованцями на території України), то за купон на чорному ринку одни-три-п’ять, навіть десять, карбованців. Тобто, коли ми, наприклад, впровадимо власні гроші, то навіть по курсу один карбованець до однієї гривні, після обігу їхня вартість уже буде позначатися такими самими цифрами – один, три, п’ять, можливо десять, за одну гривню. Нами організована група іноземних фахівців із Швейцарії, Великобританії, Канади, Сполучених Штатів Америки, Швеції, які разом із нашими фахівцями працюють над розрахунком курсу грошей і методологією їх упровадження” (В. Пилипчук, “Прапор Перемоги”, 18.09.91 р.)
У публікації приірпінцям пообіцяли зарплату гривнею вже орієнтовно “у середині наступного року” (ред. 1992 р.). Однак, як відомо, українська гривня увійшла в обіг тільки у вересні 1996 року.

5. Перший День міста Ірпінь в незалежній Україні

У рік проголошення Незалежності України молоде місто Ірпінь 22 вересня  святкувало своє 35-річчя. Відлік почали вести з 30 грудня 1956 року – з часу отримання офіційного статусу міста. Запровадили День Ірпеня у вересні 1987 року.
У міському парку культури та відпочинку (нині парк ім. В. Правика) організували народні гуляння. Виступали колективи народної творчості, проводилися спортивні змагання, конкурси. Виступали запрошені гості з Києва, області. Проте, як зазначили кореспонденти “Прапора Перемоги”, свято проходило із присмаком турбот. Багатозначними стали слова члена Бучанського осередку Української республіканської партії Н. І. Левченко: “Я бачу, що моє привітання із Днем проголошення незалежності України та Днем міста не викликало у вас, шановні земляки, посмішок. Справді, чого радіти – адже магазини сьогодні, як і раніше, пусті, і рівень нашого життя залишається низьким. Та й чи могло бути інакше? Територія України займає 2,7 % території СРСР, а ми віддаємо щороку у загальний бездонний котел 33 % сільськогосподарської продукції (від тієї кількості, що виробляється в Союзі) та 20% – промислової. Уявіть собі, наскільки ми станемо багатшими, коли хоча б наполовину скоротимо відрахування нашого народного добра”.

6. Незалежне телебачення Приірпіння

Наприкінці вересня 1991 року мешканці Приірпіння помітили, що на даху Бучанського приладобудівного заводу з’явилися параболічні антени, “схожі на ті, які показували у репортажах з Байконура”. Як з’ясувалося, у Бучі (на той час селище, адміністративно підпорядковане Ірпеню) створюють перше незалежне телебачення. Мова іде про телевізійне агентство “Веда-Сатурн”, яке було всього другим в Україні такого типу агентством. Антени для прийому і ретрансляції супутникових програм, які встановили у селищі, стали такими четвертими в країні.

Створили “Сатурн” Іван Титаренко та Василь Піддубний. Саме вони – приірпінці – стали одними з першопрохідців у творенні незалежного телевізійного ЗМІ в уже незалежній Україні. Міністерство зв’язку надало дозвіл на роботу в певному частотному діапазоні – на 11 телеканалі – і одразу ж бучанці змогли дивитися художні та мультиплікаційні фільми. Почали випускати і свої програми та рекламу підприємств Приірпіння. Виходив “Сатурн” в ефір чотири рази на тиждень і сягав до 20 км. довкола Бучі.

“Зараз за програми не треба платити. Але надалі програми “Веда-Сатурн” будуть закодованими. Купите декодуючий прилад – дивитиметеся абсолютно всі програми, у тому числі – і секс, і до сексу. Агентство одержало вже 800 заявок з нашого регіону на той прилад і замовило його у Москві. Всього ж тут розраховують на 5-7 тисяч абонентів з Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля і Немішаєва” (“Прапор Перемоги”, 28 вересня 1991 р.).

7. Налагодження дружніх зв’язків

У середині листопада 1991 року Ірпінь приймає шановних гостей з Апенінського півострова. До міста завітали представники невеликого італійського міста Арко. Головна мета приїзду італійців – налагодження прямих ділових стосунків між двома незалежними державами. Перед Ірпенем відкрилася можливість у співпраці між підприємствами, а також у культурній та спортивній сфері з іноземними колегами.

“Гості розповіли про роботу міських органів самоврядування, котрі, як виявилось, мають величезний вплив як на державний, так і приватний сектори економіки. Вони ознайомили керівників Ірпінського міськвиконкому з інфраструктурою міста Арко. Голова виконкому О. О. Андріяка також розповів гостям про Приірпіння та його проблеми” (“Прапор Перемоги”, 27 листопада 1991 р.).

8. Референдум

Восени 1991-го Ірпінський регіон разом з усією країною готується до Всеукраїнського референдуму 1 грудня. До українців із закликом підтримати Акт проголошення незалежності України звертається Верховна рада. Це звернення підхоплюють ради на місцях. 22 листопада на дев’ятій сесії Ірпінської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання схвалено текст звернення до жителів Приірпіння.

“Катаклізми нинішнього року – квітневе підвищення цін, що привело до різкого зниження життєвого рівня, спроба державного перевороту 19 серпня, остаточно переконали нас: жити в такому Союзі далі не можна. Сьогодні жителі України залишилися віч-на-віч з Чорнобильською бідою, у вкрай несприятливій екологічній обстановці, обкраденими і матеріально, і морально. Для центру Україна була “дійною коровою”, “провінцією” з потребами та інтересами якої рахували як із третьорядними. Маємо раз і назавжди покінчити з таким життям” (зі звернення депутатів Міськради від 22.11.91 р.).

Із преси, радіо та телебачення активно ідуть заклики на підтримку Акту проголошення незалежності України. Для декого така настійливість дає протилежний ефект. Бучанець Р. Чернишук пише у “Прапорі Перемоги” свої сумніви і тривоги.

“…навіщо взагалі референдум? Хто ліквідував 72 % голосів населення України “за” Союз під час попереднього референдуму 17 березня? Чим менше часу залишається до 1 грудня, тим сильнішою стає агітація на користь незалежності. Мене хвилює, що ця агітація ведеться однобоко, ніде жодним словом не обмовлено про федерацію, про аргументи людей, переконаних у доцільності збереження Союзу… Люди мого покоління не випадково задають собі запитання: а коли б у 1941-му не було 15 республік СРСР, а були б 15 окремих держав – хто знає, чи не простягнув би німецький фашист руку японцям” (Р. Чернишук).

Слід віддати належне редакції “Прапора Перемоги”, що з розумінням і пошаною до старшого покоління прокоментувала лист читача: “Десятиріччями людям вбивали у голови негрішимість комуністичної ідеології. Тепер вона луснула як мильна бульбашка. Тож і не дивно, що сьогодні багато хто вже скептично, з недовірою ставиться до пафосу відносно нашої самостійності, не бажає сприймати на віру гучні фрази. І часто виявляється, що під сумнівами таких людей криється набагато глибша турбота за долю рідного народу, ніж у тих, хто звик бути категоричним”.

9. У черзі за незалежністю

“На дільниці не було ні вишиваних рушників, ні портретів Шевченка чи інших геніїв українського народу. Але, незважаючи на це, виборці проявили з самого ранку досить високу активність. Вже з дев’ятої години до столу із списками і бюлетенями важко було пробитися. Люди стояли в черзі не за ковбасою чи горілкою, як то стало звичним, – вони прагнули сказати “Так” своїй незалежній державі, втілити вжиття більш як 300-літню мрію своїх предків” (“Прапор Перемоги”, 4 грудня 1991 р.).

Приірпіння однозначно обрало незалежність. Право вибору одержали 68104 жителі Ірпінського регіону. Участь у виборах взяли 56452 людини – майже 83% громадян. 94,5% приірпінців підтримало Акт проголошення незалежності. 2051 людина сказала незалежній Україні “ні”.

57,7 % мешканців регіону віддали свої голоси на підтримку кандидата у президенти Леоніда Кравчука. 25% – голосували за В’ячеслава Чорновола. Левко Лук’яненко здобув 7,57% підтримки Приірпіння.

10. Перша річниця проголошення Незалежності в Ірпені

22 серпня 1992 р. на урочистому засіданні Верховної ради та Уряду України постановою було рекомендовано місцевим Радам народних депутатів організувати проведення урочистих зборів, засідань, культурно-масових заходів на честь Дня незалежності України.

Ірпінці святкували першу річницю незалежності держави чомусь 23 серпня. Урочистості відбувалися уже в звичному місці проведення культурних заходів – міському парку культури і відпочинку. Людей прийшло небагато. Очевидно, важко дався мешканцям Ірпеня перший рік самостійності. Голова міської ради Г.Г. Мартін наголосив на поточних проблемах регіону – будівництво житла та водозабору, торгівля та стан доріг, медичне обслуговування.

Голова Ірпінського осередку Руху С. Бабайкін говорив про відставку Кравчука і Фокіна, більшості керівництва міського виконкому, редактора “Прапора Перемоги”. Інші гості вітали ірпінців зі святом і теж намагалися знайти причини, що, на їхню думку, “гальмують поступ України до кращого майбуття”.

“Офіційна частина завершилася. Дещо вщухла спека, людей і дітей побільшало, розпочалася театралізована вистава. Відбулися концерт артистів Київської філармонії, лялькова вистава для дітей, інші культурно-масові заходи. Біля буфетів юрмився натовп, свято, в якому взяв участь представник обласної державної адміністрації, головний архітектор Київщини М.Ф. Литовченко, тривало до пізнього вечора” (“Прапор Перемоги”, 26.08.92 р.).

Джерело – Правда Ірпеня

Цьогоріч Україна святкує 25 років своєї незалежності. Тоді, у серпні 1991 року, українці не лише стали живими свідками народження нової суверенної держави, а й були безпосередніми учасниками цієї важливої події. Мешканці Приірпіння – не виняток. До вашої уваги 10 цікавих фактів, які пов’язують Ірпінь та регіон з проголошенням незалежності України, зібраних на основі публікацій регіонального видання “Прапор Перемоги” (сьогодні – “Ірпінський Вісник”).

1. Відлуння серпневого путчу в Ірпені

19 серпня 1991 р. теле- та радіоканали передали повідомлення з Москви про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) і звернення ДКНС до радянського народу. Путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов’язки глави держави. В Україні було створено тимчасову  комісію для запобігання надзвичайних ситуацій. “Відповідальним” за Київщину був міністр юстиції Віталій Бойко. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Не було жодним словом сказано про неконституційність ГКЧП, навпаки — йшлося про наведення дисципліни, посилену охорону режимних об’єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки. Масові видання “Радянська Україна”, “Робітнича газета”, “Сільські вісті”, “Правда Украины” три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі. Очевидно, регіональне видання Приірпіння “Прапор Перемоги” теж було у цьому списку, оскільки на той час його головним редактором був М.В. Коваль (що 31.07.1991 р. був обраний першим секретарем міськкому КПУ). Проте, випуски газети за липень-серпень 1991 р. дивним чином зникли з підшивок у Ірпінській міській бібліотеці, тож дослідити їх сьогодні немає можливості. 21 серпня на 100-тисячному мітингу у Москві створення ГКЧП оголосили держпереворотом.

23 серпня відбулися збори депутатів Приірпіння. Комісії з питань законності та охорони правопорядку, очолювану В.Д. Шиловим було доручено дати принципову оцінку діям відповідальних осіб, керівників і, зокрема, секретарів міськкому Компартії України у дні путчу.

“Ми тоді звернулися до присутніх на зборах з пропозицією подавати (якщо вони, звісно, вважають за потрібне) на розгляд комісії відповідні факти. Та ніяких офіційних звернень з тим, щоб кваліфікувати поведінку тієї чи іншої посадової особи, у комісію не надійшло. А тому на засіданні, яке відбулося 28 серпня, ми розглядали тільки позицію керівників міськкому партії” (В.Д.Шилов, 10.09.91 р., засідання восьмої сесії Ірпінської міської ради).

2. Після проголошення Незалежності

24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР…”. Після цієї події депутати Ірпінської міської ради зібралися на перше засідання 8 сесії міської ради 10 вересня. Тоді ж було прийнято рішення “Про департизацію міської Ради”. Передбачалося “недопустимим” функціонування в будинку міськради організаційних структур громадсько-політичних організацій, партій та рухів; відмінити з будинку міської Ради, структурах її виконавчого комітету ідеологічну символіку.

Крім того, депутати одноголосно підтримали рішення про встановлення на будинку Ірпінської міськради поряд з державним прапором Української РСР національного синьо-жовтого стягу.

Підняття прапору над Коцюбинською селищною радою висвітлив “Прапор Перемоги”. “Лише сотня з десяти тисяч”, –  констатували кореспонденти низьку активність мешканців.

“Коли говорять, що радянська влада не виховала нової людини, це неправда. Вирощено певний тип людей, про яких і мріяв Ленін: гвинтики тоталітарної системи, які неспроможні самостійно приймати рішення, небажаючи ані працювати, ані мислити, ані кохати, ані вірити. Байдужість стала основною рисою характеру радянських людей. Про таких говорять: їм байдуже, з яким президентом і під чиїм прапором жити, аби ковбаса була” (“Прапор Перемоги”, 18 вересня 1991 р.).

3. Лук’яненко приїздить в Ірпінь

На початку вересня 1991-го до Ірпеня завітав дисидент, тогочасний народний депутат України, кандидат у перші президенти, також людина, яка написала проект “Акту проголошення незалежності України” Левко Лук’яненко.

“До самостійності йти важко. Скільки непердбачуваних ускладнень виникає на шляху. І ніколи дорога до свободи гладенькою не буває. На щастя, вона у нас мирна, без стрільби та крові” (Левко Лук’яненко, “Прапор Перемоги”, 18 вересня 1991 р.)

4. Приірпіння знайомлять з гривнею

У випуску “Прапора Перемоги” за 18 вересня 1991 року мешканці Приірпіння вперше побачили фото нових українських грошей – гривень. З інтерв’ю з головою Комісії з питань економічної реформи й управління народним господарством Володимиром Пилипчуком приірпінці дізнаються про причини та доцільність введення власної валюти. Ескізи розробляли художники Максимов і Лопата.

“Українські гроші будуть твердими і  прикладом цього є те, що коли ми впроваджували купони (вони не є грошима, а лише дозвіл на користування карбованцями на території України), то за купон на чорному ринку одни-три-п’ять, навіть десять, карбованців. Тобто, коли ми, наприклад, впровадимо власні гроші, то навіть по курсу один карбованець до однієї гривні, після обігу їхня вартість уже буде позначатися такими самими цифрами – один, три, п’ять, можливо десять, за одну гривню. Нами організована група іноземних фахівців із Швейцарії, Великобританії, Канади, Сполучених Штатів Америки, Швеції, які разом із нашими фахівцями працюють над розрахунком курсу грошей і методологією їх упровадження” (В. Пилипчук, “Прапор Перемоги”, 18.09.91 р.)
У публікації приірпінцям пообіцяли зарплату гривнею вже орієнтовно “у середині наступного року” (ред. 1992 р.). Однак, як відомо, українська гривня увійшла в обіг тільки у вересні 1996 року.

5. Перший День міста Ірпінь в незалежній Україні

У рік проголошення Незалежності України молоде місто Ірпінь 22 вересня  святкувало своє 35-річчя. Відлік почали вести з 30 грудня 1956 року – з часу отримання офіційного статусу міста. Запровадили День Ірпеня у вересні 1987 року.
У міському парку культури та відпочинку (нині парк ім. В. Правика) організували народні гуляння. Виступали колективи народної творчості, проводилися спортивні змагання, конкурси. Виступали запрошені гості з Києва, області. Проте, як зазначили кореспонденти “Прапора Перемоги”, свято проходило із присмаком турбот. Багатозначними стали слова члена Бучанського осередку Української республіканської партії Н. І. Левченко: “Я бачу, що моє привітання із Днем проголошення незалежності України та Днем міста не викликало у вас, шановні земляки, посмішок. Справді, чого радіти – адже магазини сьогодні, як і раніше, пусті, і рівень нашого життя залишається низьким. Та й чи могло бути інакше? Територія України займає 2,7 % території СРСР, а ми віддаємо щороку у загальний бездонний котел 33 % сільськогосподарської продукції (від тієї кількості, що виробляється в Союзі) та 20% – промислової. Уявіть собі, наскільки ми станемо багатшими, коли хоча б наполовину скоротимо відрахування нашого народного добра”.

6. Незалежне телебачення Приірпіння

Наприкінці вересня 1991 року мешканці Приірпіння помітили, що на даху Бучанського приладобудівного заводу з’явилися параболічні антени, “схожі на ті, які показували у репортажах з Байконура”. Як з’ясувалося, у Бучі (на той час селище, адміністративно підпорядковане Ірпеню) створюють перше незалежне телебачення. Мова іде про телевізійне агентство “Веда-Сатурн”, яке було всього другим в Україні такого типу агентством. Антени для прийому і ретрансляції супутникових програм, які встановили у селищі, стали такими четвертими в країні.

Створили “Сатурн” Іван Титаренко та Василь Піддубний. Саме вони – приірпінці – стали одними з першопрохідців у творенні незалежного телевізійного ЗМІ в уже незалежній Україні. Міністерство зв’язку надало дозвіл на роботу в певному частотному діапазоні – на 11 телеканалі – і одразу ж бучанці змогли дивитися художні та мультиплікаційні фільми. Почали випускати і свої програми та рекламу підприємств Приірпіння. Виходив “Сатурн” в ефір чотири рази на тиждень і сягав до 20 км. довкола Бучі.

“Зараз за програми не треба платити. Але надалі програми “Веда-Сатурн” будуть закодованими. Купите декодуючий прилад – дивитиметеся абсолютно всі програми, у тому числі – і секс, і до сексу. Агентство одержало вже 800 заявок з нашого регіону на той прилад і замовило його у Москві. Всього ж тут розраховують на 5-7 тисяч абонентів з Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля і Немішаєва” (“Прапор Перемоги”, 28 вересня 1991 р.).

7. Налагодження дружніх зв’язків

У середині листопада 1991 року Ірпінь приймає шановних гостей з Апенінського півострова. До міста завітали представники невеликого італійського міста Арко. Головна мета приїзду італійців – налагодження прямих ділових стосунків між двома незалежними державами. Перед Ірпенем відкрилася можливість у співпраці між підприємствами, а також у культурній та спортивній сфері з іноземними колегами.

“Гості розповіли про роботу міських органів самоврядування, котрі, як виявилось, мають величезний вплив як на державний, так і приватний сектори економіки. Вони ознайомили керівників Ірпінського міськвиконкому з інфраструктурою міста Арко. Голова виконкому О. О. Андріяка також розповів гостям про Приірпіння та його проблеми” (“Прапор Перемоги”, 27 листопада 1991 р.).

8. Референдум

Восени 1991-го Ірпінський регіон разом з усією країною готується до Всеукраїнського референдуму 1 грудня. До українців із закликом підтримати Акт проголошення незалежності України звертається Верховна рада. Це звернення підхоплюють ради на місцях. 22 листопада на дев’ятій сесії Ірпінської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання схвалено текст звернення до жителів Приірпіння.

“Катаклізми нинішнього року – квітневе підвищення цін, що привело до різкого зниження життєвого рівня, спроба державного перевороту 19 серпня, остаточно переконали нас: жити в такому Союзі далі не можна. Сьогодні жителі України залишилися віч-на-віч з Чорнобильською бідою, у вкрай несприятливій екологічній обстановці, обкраденими і матеріально, і морально. Для центру Україна була “дійною коровою”, “провінцією” з потребами та інтересами якої рахували як із третьорядними. Маємо раз і назавжди покінчити з таким життям” (зі звернення депутатів Міськради від 22.11.91 р.).

Із преси, радіо та телебачення активно ідуть заклики на підтримку Акту проголошення незалежності України. Для декого така настійливість дає протилежний ефект. Бучанець Р. Чернишук пише у “Прапорі Перемоги” свої сумніви і тривоги.

“…навіщо взагалі референдум? Хто ліквідував 72 % голосів населення України “за” Союз під час попереднього референдуму 17 березня? Чим менше часу залишається до 1 грудня, тим сильнішою стає агітація на користь незалежності. Мене хвилює, що ця агітація ведеться однобоко, ніде жодним словом не обмовлено про федерацію, про аргументи людей, переконаних у доцільності збереження Союзу… Люди мого покоління не випадково задають собі запитання: а коли б у 1941-му не було 15 республік СРСР, а були б 15 окремих держав – хто знає, чи не простягнув би німецький фашист руку японцям” (Р. Чернишук).

Слід віддати належне редакції “Прапора Перемоги”, що з розумінням і пошаною до старшого покоління прокоментувала лист читача: “Десятиріччями людям вбивали у голови негрішимість комуністичної ідеології. Тепер вона луснула як мильна бульбашка. Тож і не дивно, що сьогодні багато хто вже скептично, з недовірою ставиться до пафосу відносно нашої самостійності, не бажає сприймати на віру гучні фрази. І часто виявляється, що під сумнівами таких людей криється набагато глибша турбота за долю рідного народу, ніж у тих, хто звик бути категоричним”.

9. У черзі за незалежністю

“На дільниці не було ні вишиваних рушників, ні портретів Шевченка чи інших геніїв українського народу. Але, незважаючи на це, виборці проявили з самого ранку досить високу активність. Вже з дев’ятої години до столу із списками і бюлетенями важко було пробитися. Люди стояли в черзі не за ковбасою чи горілкою, як то стало звичним, – вони прагнули сказати “Так” своїй незалежній державі, втілити вжиття більш як 300-літню мрію своїх предків” (“Прапор Перемоги”, 4 грудня 1991 р.).

Приірпіння однозначно обрало незалежність. Право вибору одержали 68104 жителі Ірпінського регіону. Участь у виборах взяли 56452 людини – майже 83% громадян. 94,5% приірпінців підтримало Акт проголошення незалежності. 2051 людина сказала незалежній Україні “ні”.

57,7 % мешканців регіону віддали свої голоси на підтримку кандидата у президенти Леоніда Кравчука. 25% – голосували за В’ячеслава Чорновола. Левко Лук’яненко здобув 7,57% підтримки Приірпіння.

10. Перша річниця проголошення Незалежності в Ірпені

22 серпня 1992 р. на урочистому засіданні Верховної ради та Уряду України постановою було рекомендовано місцевим Радам народних депутатів організувати проведення урочистих зборів, засідань, культурно-масових заходів на честь Дня незалежності України.

Ірпінці святкували першу річницю незалежності держави чомусь 23 серпня. Урочистості відбувалися уже в звичному місці проведення культурних заходів – міському парку культури і відпочинку. Людей прийшло небагато. Очевидно, важко дався мешканцям Ірпеня перший рік самостійності. Голова міської ради Г.Г. Мартін наголосив на поточних проблемах регіону – будівництво житла та водозабору, торгівля та стан доріг, медичне обслуговування.

Голова Ірпінського осередку Руху С. Бабайкін говорив про відставку Кравчука і Фокіна, більшості керівництва міського виконкому, редактора “Прапора Перемоги”. Інші гості вітали ірпінців зі святом і теж намагалися знайти причини, що, на їхню думку, “гальмують поступ України до кращого майбуття”.

“Офіційна частина завершилася. Дещо вщухла спека, людей і дітей побільшало, розпочалася театралізована вистава. Відбулися концерт артистів Київської філармонії, лялькова вистава для дітей, інші культурно-масові заходи. Біля буфетів юрмився натовп, свято, в якому взяв участь представник обласної державної адміністрації, головний архітектор Київщини М.Ф. Литовченко, тривало до пізнього вечора” (“Прапор Перемоги”, 26.08.92 р.).

Джерело – Правда Ірпеня

В Ірпені, у парку ім. В. Правика, відбувся флешмоб, присвячений Дню Державного Прапора України. Організатори та учасники заходу дарувати кожному, хто йде повз, невеличкий український прапор в знак пам’яті про це державне свято.

Після такої великодушної роботи, усі направилися до дитячого майданчику, де дітлахи взяли “на абордаж” залізний корабель. У такій дружній атмосфері усі заспівали Гімн України та поаплодували один одному.

Джерело – Правда Ірпеня

Джерело – Правда Ірпеня

Сьогодні у парку ім. В. Правика відбудеться флешмоб з нагоди Дня Державного Прапора України. Участь у акції візьмуть діти і дорослі. Кожен отримає свій прапорець і буде зроблене масове святкове фото.

Розпочнеться флешмоб о 19.00 поруч з дитячим майданчиком у парку ім. Правика. Запрошуються ірпінці та гості міста!

Нагадаємо, що сьогодні, 23 серпня, українці святкують День державного стягу. Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. З 1848 року українці Королівства Галичини та Володимирії використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. У 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни. 23 серпня в Україні з 2004 року відзначають День державного прапора.

Джерело – Правда Ірпеня

Сьогодні у парку ім. В. Правика відбудеться флешмоб з нагоди Дня Державного Прапора України. Участь у акції візьмуть діти і дорослі. Кожен отримає свій прапорець і буде зроблене масове святкове фото.

Розпочнеться флешмоб о 19.00 поруч з дитячим майданчиком у парку ім. Правика. Запрошуються ірпінці та гості міста!

Нагадаємо, що сьогодні, 23 серпня, українці святкують День державного стягу. Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. З 1848 року українці Королівства Галичини та Володимирії використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. У 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни. 23 серпня в Україні з 2004 року відзначають День державного прапора.

Джерело – Правда Ірпеня

Сьогодні зранку над Ірпінською міською радою замайорів новенький стяг. Уже традиційно у День Державного прапора України в Ірпені урочисто підіймають жовто-блакитне полотно. Замучений природними стихіями попередник піде на заслужений відпочинок.

23 серпня 2004 року Президент Леонід Кучма підписав указ «Про День Державного прапора України».  У 2009 році Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, які запровадили підняття стяга України у День Державного Прапора України і під час інших державних свят та проведення загальнодержавних заходів. До цього часу День прапора святкували тільки у Києві на муніципальному рівні 24 липня – у день, коли національний прапор був 1990 року піднятий над мерією.

Згідно офіційною версією, дату 23 серпня приурочено події, коли, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Однак учасники тих подій стверджують, що прапор заносили 24 серпня.

Нагадаємо, що уже протягом кількох років в Україні у цей день проходить акція «Прапор у твоєму вікні». Розгорни сьогодні національний стяг у своєму вікні, на балконі, фасаді будинку чи закладу!

Джерело – Правда Ірпеня

22 лютого 2014 року в Ірпені відбулося велелюдне меморіальне віче, приурочене пам’яті загиблих на Майдані. Захід почався панахидою, співав хор. Потім запалили сотню свічок. Виступали Брати Капранови, Сергій Василюк (лідер гурту Тінь Сонця), Ігор Мазур-Тополя, Ігор Домбровський, Ігор Найда, Анастасія Попсуй. Був там і я. Це віче було якимось катарсисом. Ми всі плакали і були сповнені рішучості і солідарності.

Ніхто з присутніх, та й і я сам, тоді не розуміли, що більшість фінансових та організаційних витрат з підготовки та проведення віча взяв на себе Володимир Карплюк. Він не виступав у той день біля мікрофону, а просто стояв серед людей.

Передісторія цього віча наступна. Під час подій осені-зими 2014-го ми, революціонери Ірпінського регіону, які їздили на Майдан, періодично збиралися у таємних офісах для координації дій. Коли стало питання проведення віча в Ірпені, Ігор Найда, який теж відвідував збори, повів організаційне ядро в офісний центр «Домінант» на Грибоєдова.  «Як? Тут же злісний забудовник і регіонал Карплюк», – запротестував я. Найда запевнив, що все буде добре і «Карплюк мене не вкусить». (Тоді я читав сайт Ірини Федорів і був добряче прокачаний чорнухою на тему Карплюка).

В «Домінанті» пройшло щось на кшталт наради. Там було кілька незнайомих мені людей. Ми розподілили завдання на підготовку віча. Все пройшло надзвичайно вдало: людей зійшлося дуже багато, плакати по місту, портрети Шевченка, хор, генератор, звук, паливо – все за нотами. І тільки потім, все проаналізувавши, я зрозумів, що практично за всіма напрямкам питання закривали люди з команди Карплюка. Причому, це відбувалося без традиційних для нас, активістів, демагогій і сперечань. Вони, здавалося, розуміли один одного з погляду. Просто брали і робили.

Це була зовсім інша якість стосунків в команді і якість роботи загалом. Мене це вразило і купило. Так в ході підготовки революційного віча в Ірпені я почав спілкуватися з теперішнім міським головою Володимиром Карплюком.

Досить швидко у мене розсіялося нашарування чорної пропаганди про «страшного регіонала Карплюка».

Усе своє професійне життя я працював журналістом, викладачем, політтехнологом і виключно в демократичних проектах. Я бачив і чув багато регіоналів, бо це були мої ідеологічні вороги. Я знав їхні психотипи, ідеологію та моделі поведінки, як експерт. Аналізувати це було частиною моєї роботи.

Карплюк – не регіонал по психотипу і світогляду. У спілкуванні з ним я побачив глибокоосвічену людину з широким європейським світоглядом. Людину, яка постійно читає і цитує класиків та успішних людей західного світу. Регіонали не такі. Таким був мій перший висновок.

Другий висновок – Карплюк занадто молодий, щоб бути справжнім регіоналом. На початку двохтисячних він був лідером студентського самоврядування в Академії. Зрозуміло, що ректором там був Петро Мельник і голову студпарламенту цілком могли потягнути на якусь партійну конференцію. Оце і є головний ідеологічний стовп, до якого Федорів та її послідовники прив’язують Карплюка. Це увесь його регіоналізм.  Але так до Петра Мельника при бажанні можна прив’язати усіх колишніх випускників Академії і половину Ірпеня.

Тут є ще один промовистий нюанс: Партія регіонів на початку двохтисячних і в кінці епохи Януковича, якою вона пішла в історію – це дві різні речі. В часи, коли молодий і зелений Карплюк сидів на обласній конференції  ПР у цій партії не було самого Януковича. Такого товариша просто ще не знав широкий загал України. А засновником цієї партії був теперішній Президент Петро Порошенко, якого ми, як порятунок, обрали у першому турі. Ось вам і ще одна маніпуляція Федорів, на яку свого часу вівся і я, не знаючи деталей. Це притягнення образів кривавого Януковича до Карплюка, нехтуючи розривом у десяток років.

У 2010-му році, коли Партія регіонів купалася в ейфорії тотальної влади відбувалися місцеві вибори. Молодий ірпінський підприємець і громадський діяч Володимир Карплюк балотується на посаду міського голови і виграє у свого головного конкурента Володимира Скаржинського на 600 голосів. (Протоколи і мокрі печатки перемоги Карплюка досі в архівах.) Скаржинський – то справжній регіонал. Досвідчений компартієць, старий і лисий. Ще й кум Азарова. У Києві вирішують, що «краще мати справу з перевіреним і своїм Скаржинським ніж з молодим Карплюком», який неясно де взявся і що від нього чекати. Потім був «Беркут» навколо ТВК, телеканали, відчайдушні спроби молодого переможця прорватися і захистити свій результат. Але тоді сила державної кримінально-репресивної машини була надто велика.

Після брутально віджатої регіоналами перемоги на виборах мера у 2010 році Володимир Карплюк створює власний політичний проект – «Нові обличчя». Він розумів, що примикаючи до будь-якої іншої партії стане заручником партійного керівництва. Хочеш бути незалежним – май своє. Отже, із 2010-го року Володимир Карплюк – голова партії «Нові обличчя». Партії з амбітною ідеологією проєвропейського дієвого патріотизму. Партії, яка не говорить, а взяла і зробила. Наприклад, Ірпінь. Це висновок третій.

Більшість регіоналів – це або старі поважні компартійці типу Чечетова-Єфремова, або колишні бандити. Одні та інші накрали або навіджимали свої капітали. Була ще третя категорія молоді-гламурні типу Курченка, яким накрадені капітали передали в управління.

Теперішній міський голова Ірпеня Володимир Карплюк починав свій бізнес із того, що наливав каву і тягав із 7-го кілометра Одеси баули з чоловічими костюмами. Місцеві знають. Батьки не передали йому капіталу, а старші класи він закінчував у спорт-інтернаті в Києві. Висновок №4: Карплюк не регіонал – бо зробив себе сам.

Раніше, коли різні федорів або чмо-жені писали чи говорили, що Нові обличчя – це колишні регіонали, мені просто хотілося дати за це по пиці. Бо хто тоді я – нащадок розстріляного більшовиками унрівця з червоними дипломами філософського факультету і своєю вічною боротьбою з комуно-ригами?  Я – голова найбільшої фракції Ірпінської міськради – «Нові обличчя». І у цій фракції люди переважно молоді, віку 30+5. Як можна на чорне казати біле і при цьому вдавати із себе полум’яного борця за правду? Це мене просто бісить…

До «Нових облич» я взагалі не був членом жодної партії. І в нашій фракції таких багато. Критерій відсутності регіонального минулого був визначальним для відбору кандидатів від Нових облич на останніх виборах. Це кажу як один із технологів партії, як голова її контрольно-ревізійної комісії.

То хто такі федоріви і чможені, щоб називати мене, мою партію, нашого лідера регіоналами? Видатні і шановані люди, які щось завершене створили в Україні? Чи вони є моральними авторитетами суспільства? Чи мають детектор патріотизму?

Не хочу нікого судити. І в пику бити вже теж не хочу. Господь усе бачить і люди не сліпі. З часом все стане на свої місця. В нашій громаді оздоровлення вже активно йде. Люди побачили нову якість менеджменту міста. Вслід за благоустроєм міського простору приходить благоустрій свідомості. Отже, примітивними ярликами політику вже не зробиш.

Хочеться, щоб цей процес якнайшвидше пішов по всій країні. Бо нова Україна починається з Ірпеня! А можливості є в кожному місті, ми ж тут нафту не знайшли.

Максим Плешко,

радник міського голови, керівник фракції Нові обличчя.

 

Джерело – Правда Ірпеня

22 лютого 2014 року в Ірпені відбулося велелюдне меморіальне віче, приурочене пам’яті загиблих на Майдані. Захід почався панахидою, співав хор. Потім запалили сотню свічок. Виступали Брати Капранови, Сергій Василюк (лідер гурту Тінь Сонця), Ігор Мазур-Тополя, Ігор Домбровський, Ігор Найда, Анастасія Попсуй. Був там і я. Це віче було якимось катарсисом. Ми всі плакали і були сповнені рішучості і солідарності.

Ніхто з присутніх, та й і я сам, тоді не розуміли, що більшість фінансових та організаційних витрат з підготовки та проведення віча взяв на себе Володимир Карплюк. Він не виступав у той день біля мікрофону, а просто стояв серед людей.

Передісторія цього віча наступна. Під час подій осені-зими 2014-го ми, революціонери Ірпінського регіону, які їздили на Майдан, періодично збиралися у таємних офісах для координації дій. Коли стало питання проведення віча в Ірпені, Ігор Найда, який теж відвідував збори, повів організаційне ядро в офісний центр «Домінант» на Грибоєдова.  «Як? Тут же злісний забудовник і регіонал Карплюк», – запротестував я. Найда запевнив, що все буде добре і «Карплюк мене не вкусить». (Тоді я читав сайт Ірини Федорів і був добряче прокачаний чорнухою на тему Карплюка).

В «Домінанті» пройшло щось на кшталт наради. Там було кілька незнайомих мені людей. Ми розподілили завдання на підготовку віча. Все пройшло надзвичайно вдало: людей зійшлося дуже багато, плакати по місту, портрети Шевченка, хор, генератор, звук, паливо – все за нотами. І тільки потім, все проаналізувавши, я зрозумів, що практично за всіма напрямкам питання закривали люди з команди Карплюка. Причому, це відбувалося без традиційних для нас, активістів, демагогій і сперечань. Вони, здавалося, розуміли один одного з погляду. Просто брали і робили.

Це була зовсім інша якість стосунків в команді і якість роботи загалом. Мене це вразило і купило. Так в ході підготовки революційного віча в Ірпені я почав спілкуватися з теперішнім міським головою Володимиром Карплюком.

Досить швидко у мене розсіялося нашарування чорної пропаганди про «страшного регіонала Карплюка».

Усе своє професійне життя я працював журналістом, викладачем, політтехнологом і виключно в демократичних проектах. Я бачив і чув багато регіоналів, бо це були мої ідеологічні вороги. Я знав їхні психотипи, ідеологію та моделі поведінки, як експерт. Аналізувати це було частиною моєї роботи.

Карплюк – не регіонал по психотипу і світогляду. У спілкуванні з ним я побачив глибокоосвічену людину з широким європейським світоглядом. Людину, яка постійно читає і цитує класиків та успішних людей західного світу. Регіонали не такі. Таким був мій перший висновок.

Другий висновок – Карплюк занадто молодий, щоб бути справжнім регіоналом. На початку двохтисячних він був лідером студентського самоврядування в Академії. Зрозуміло, що ректором там був Петро Мельник і голову студпарламенту цілком могли потягнути на якусь партійну конференцію. Оце і є головний ідеологічний стовп, до якого Федорів та її послідовники прив’язують Карплюка. Це увесь його регіоналізм.  Але так до Петра Мельника при бажанні можна прив’язати усіх колишніх випускників Академії і половину Ірпеня.

Тут є ще один промовистий нюанс: Партія регіонів на початку двохтисячних і в кінці епохи Януковича, якою вона пішла в історію – це дві різні речі. В часи, коли молодий і зелений Карплюк сидів на обласній конференції  ПР у цій партії не було самого Януковича. Такого товариша просто ще не знав широкий загал України. А засновником цієї партії був теперішній Президент Петро Порошенко, якого ми, як порятунок, обрали у першому турі. Ось вам і ще одна маніпуляція Федорів, на яку свого часу вівся і я, не знаючи деталей. Це притягнення образів кривавого Януковича до Карплюка, нехтуючи розривом у десяток років.

У 2010-му році, коли Партія регіонів купалася в ейфорії тотальної влади відбувалися місцеві вибори. Молодий ірпінський підприємець і громадський діяч Володимир Карплюк балотується на посаду міського голови і виграє у свого головного конкурента Володимира Скаржинського на 600 голосів. (Протоколи і мокрі печатки перемоги Карплюка досі в архівах.) Скаржинський – то справжній регіонал. Досвідчений компартієць, старий і лисий. Ще й кум Азарова. У Києві вирішують, що «краще мати справу з перевіреним і своїм Скаржинським ніж з молодим Карплюком», який неясно де взявся і що від нього чекати. Потім був «Беркут» навколо ТВК, телеканали, відчайдушні спроби молодого переможця прорватися і захистити свій результат. Але тоді сила державної кримінально-репресивної машини була надто велика.

Після брутально віджатої регіоналами перемоги на виборах мера у 2010 році Володимир Карплюк створює власний політичний проект – «Нові обличчя». Він розумів, що примикаючи до будь-якої іншої партії стане заручником партійного керівництва. Хочеш бути незалежним – май своє. Отже, із 2010-го року Володимир Карплюк – голова партії «Нові обличчя». Партії з амбітною ідеологією проєвропейського дієвого патріотизму. Партії, яка не говорить, а взяла і зробила. Наприклад, Ірпінь. Це висновок третій.

Більшість регіоналів – це або старі поважні компартійці типу Чечетова-Єфремова, або колишні бандити. Одні та інші накрали або навіджимали свої капітали. Була ще третя категорія молоді-гламурні типу Курченка, яким накрадені капітали передали в управління.

Теперішній міський голова Ірпеня Володимир Карплюк починав свій бізнес із того, що наливав каву і тягав із 7-го кілометра Одеси баули з чоловічими костюмами. Місцеві знають. Батьки не передали йому капіталу, а старші класи він закінчував у спорт-інтернаті в Києві. Висновок №4: Карплюк не регіонал – бо зробив себе сам.

Раніше, коли різні федорів або чмо-жені писали чи говорили, що Нові обличчя – це колишні регіонали, мені просто хотілося дати за це по пиці. Бо хто тоді я – нащадок розстріляного більшовиками унрівця з червоними дипломами філософського факультету і своєю вічною боротьбою з комуно-ригами?  Я – голова найбільшої фракції Ірпінської міськради – «Нові обличчя». І у цій фракції люди переважно молоді, віку 30+5. Як можна на чорне казати біле і при цьому вдавати із себе полум’яного борця за правду? Це мене просто бісить…

До «Нових облич» я взагалі не був членом жодної партії. І в нашій фракції таких багато. Критерій відсутності регіонального минулого був визначальним для відбору кандидатів від Нових облич на останніх виборах. Це кажу як один із технологів партії, як голова її контрольно-ревізійної комісії.

То хто такі федоріви і чможені, щоб називати мене, мою партію, нашого лідера регіоналами? Видатні і шановані люди, які щось завершене створили в Україні? Чи вони є моральними авторитетами суспільства? Чи мають детектор патріотизму?

Не хочу нікого судити. І в пику бити вже теж не хочу. Господь усе бачить і люди не сліпі. З часом все стане на свої місця. В нашій громаді оздоровлення вже активно йде. Люди побачили нову якість менеджменту міста. Вслід за благоустроєм міського простору приходить благоустрій свідомості. Отже, примітивними ярликами політику вже не зробиш.

Хочеться, щоб цей процес якнайшвидше пішов по всій країні. Бо нова Україна починається з Ірпеня! А можливості є в кожному місті, ми ж тут нафту не знайшли.

Максим Плешко,

радник міського голови, керівник фракції Нові обличчя.

 

Джерело – Правда Ірпеня

В Ірпені розпочато капітальний ремонт дороги по вул. З. Алієвої (за парком ім. В. Правика). Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив перший заступник Ірпінського міського голови Дмитро Христюк.

За словами Христюка, ремонт включає облаштування парковочних місць паркової зони та будівництво нового еко-майданчика для збору твердих побутових відходів, нового приміщення для інспекторів муніципальної варти і нової тротуарної зони.

Як ми повідомляли раніше, під час ремонту доріг в Ірпені використовують європейські технології і кладуть сучасний полімерний асфальт. На відміну від звичайного, він набагато міцніший і витриваліший.

Джерело – Правда Ірпеня

В Ірпені розпочато капітальний ремонт дороги по вул. З. Алієвої (за парком ім. В. Правика). Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив перший заступник Ірпінського міського голови Дмитро Христюк.

За словами Христюка, ремонт включає облаштування парковочних місць паркової зони та будівництво нового еко-майданчика для збору твердих побутових відходів, нового приміщення для інспекторів муніципальної варти і нової тротуарної зони.

Як ми повідомляли раніше, під час ремонту доріг в Ірпені використовують європейські технології і кладуть сучасний полімерний асфальт. На відміну від звичайного, він набагато міцніший і витриваліший.

Джерело – Правда Ірпеня

«Правда Ірпеня» закликає мешканців Приірпіння завтра приєднатися до патріотичної Всеукраїнської акції «Прапор у твоєму вікні». У День Державного прапора України – 23 серпня – розгорни національний стяг у своєму вікні, на балконі, фасаді будинку чи закладу!

23 серпня 2004 року Президент Леонід Кучма підписав указ «Про День Державного прапора України».  У 2009 році Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, які запровадили підняття стяга України у День Державного Прапора України і під час інших державних свят та проведення загальнодержавних заходів. До цього часу День прапора святкували тільки у Києві на муніципальному рівні 24 липня – у день, коли національний прапор був 1990 року піднятий над мерією.

Згідно офіційною версією, дату 23 серпня приурочено події, коли, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Однак учасники тих подій стверджують, що прапор заносили 24 серпня.

Акція «Прапор у твоєму вікні» проводиться уже кілька років поспіль у різних містах України. Закликаємо мешканців Ірпеня приєднуватися!

 

 

Джерело – Правда Ірпеня

«Правда Ірпеня» закликає мешканців Приірпіння завтра приєднатися до патріотичної Всеукраїнської акції «Прапор у твоєму вікні». У День Державного прапора України – 23 серпня – розгорни національний стяг у своєму вікні, на балконі, фасаді будинку чи закладу!

23 серпня 2004 року Президент Леонід Кучма підписав указ «Про День Державного прапора України».  У 2009 році Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, які запровадили підняття стяга України у День Державного Прапора України і під час інших державних свят та проведення загальнодержавних заходів. До цього часу День прапора святкували тільки у Києві на муніципальному рівні 24 липня – у день, коли національний прапор був 1990 року піднятий над мерією.

Згідно офіційною версією, дату 23 серпня приурочено події, коли, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Однак учасники тих подій стверджують, що прапор заносили 24 серпня.

Акція «Прапор у твоєму вікні» проводиться уже кілька років поспіль у різних містах України. Закликаємо мешканців Ірпеня приєднуватися!

 

 

Джерело – Правда Ірпеня

Амброзію в Ірпені будуть ліквідовувати. Таке доручення відповідним структурам дав перший заступник міського голови Дмитро Христюк сьогодні на апаратній нараді з питань життєдіяльності міста.

«У серпні маємо пік цвітіння амброзії. На прибудинкових територіях амброзію повинні знищувати працівники УЖКГ «Ірпінь» або ОСББ. На інші ділянки буде виїжджати спеціальна бригада. Будуть проводитися рейди з виявлення амброзії. Прошу мешканців Ірпеня долучатися до боротьби з цим бур’яном», – повідомив Христюк.

Як відомо, амброзія є одним з найсерйозніших та найнебезпечніших алергенів. Інколи цей бур’ян стає прямою причиною летальних випадків. З початку серпня і до вересня амброзія є особливо небезпечною. Коли починає цвісти ця рослина, в повітря потрапляє пилок, концентрація якого здатна викликати алергічну реакцію навіть у здорових людей. За сезон амброзія поширює кілька десятків тисяч насінин, більшість з яких зійдуть і знову отруюватимуть повітря. Таким чином, поширення цієї рослини набуває форми епідемії, а її негативний вплив на населення з кожним роком посилюється.

Міська влада закликає долучитися до боротьби з амброзією. Господарям приватних садиб слід негайно знищити цей бур’ян на своїй території. Головам ОСББ слідкувати за своїми прибудинковими територіями.

Амброзію слід виривати з коренем!  Про місця скупчення аброзії  повідомляйте у Муніципальну варту за номером (04597) 60-400 або пишіть на сторінці у Facebook КП “Контроль благоустрою міста”.

 

 

Джерело – Правда Ірпеня